Можливо треба почати цю статтю з того, що візити до психолога це щось не дуже притаманне нашій культурі.
Казати про свої почуття та сум було завжди еквівалетно жалітися, і тебе зразу сприймають як несерйозну людину, що тільки й робить що ниє. Мабуть кожен другий українець або українка трохи за двадцать п’ять (наголошую на цьому тому що зараз серед молодих батьків є тенденція до свідомого виховання своїх дітей і це чудово) чули від своїх батьків щось потипу: чого тобі жалітися на життя – йди працюй/ прибирай / а ось я в твої роки. Ні, я не засуджую нічиїх батьків ні в чому – вони виховували як могли і вважали за потрібне, але це має свої наслідки. А наслідки такі, що нам дуже тяжко зізнатися в тому, що тобі потрібна допомога. І потрібна вона тобі страшенно, але ж як це комусь розповісти – ти ж не якийсь слимак, а така собі доросла людина яка все сможе і подолає, а ці психологічні викрутаси то для інших в кого грошей багато. Впізнаєте себе?
Дуже добре бути завжди опорою для себе і займатися самопоміччю, але є ситуації SOS – якщо Ви читаєте це, то ситуація саме така.
Я зустрічала рівно 0 українців, які втікали від війни (або досі лишаються у країні) та їх психічний стан не змінився на, -як мінімум,- тривожний.
Неможливо бути спокійним, коли навколо тебе руйнується твій світ і ти кожен день чекаєш (насправді не чекаєш) на сумні новини.
І ось ти у безпечному місці: можливо ти зі своєю родиною, дитиною, або сам-один. Здавалося б що все добре, але насправді це не так: кожен день ти читаєш новини, плачеш і радієш зі своїм народом, тужиш за своїм життям (яке було ДО), друзі та родина (якщо ви не разом) далеко і ти переймаєшься через них.
Якби все можно було змінити лише переміщенням себе…
Можна нескінченно довго перелічувати які емоції українці, що зараз закородоном, відчувають кожен день, але більшість з тих емоцій не дуже позитивні.
Це дуже страшно залишитися наодинці і без підтримки далеко від своєї Батьківщини. У деяких випадках все ускладнюється тим, що ти не знаєш місцевої мови, або неспроможний висловити свої емоції та як погано тобі на душі.
Я не маю спеціальної психологічної освіти (у кінці статті буде багато лінків, які можуть Вам допомогти), але можу поділитися тим, що допомагає мені проживати кожен день далеко від дому та не з’їхати з глузду остаточно:
– почати треба зі звернення до фахівця, якщо Вам погано – це навіть не обговорюється. Можливо Вам потрібно лише декілька консультацій, а можливо й глибоке лікування. Зробіть це, будь ласка, якомога швидше – воно не пройде і далі буде гірше.
– намагайтеся утримувати будинок (кімнату) в чистоті, це допоможе Вашому розуму почувати себе більш впорядкованим. Мабуть це дивна порада, але вона дійсно працює.
– не закривайтеся у собі та спілкуйтеся з людьми. Це окей давати собі час на побути наодинці, але навіть коротка розмова з близькою людиною або другом може створити лікувальний ефект.
– війна спотворила наші плани, але все одно робіть їх та почніть з простого: плануйте кожен свій день та будьте зайняті наскільки це можливо, навіть якщо це похід до магазину.
– робіть щось приємне особисто для себе кожен день. Зараз такий період, що для підтримки себе не буває забагато приємних речей.
– проводьте час зі своїми хостами – вони Ваші перші друзі у Великій Британії і можливо вони стануть Вашою другою родиною.
– мати дні коли все валиться з рук та не хочеться нікого бачити – теж окей, але не занурюйтесь у це надовго і тримайте своїх друзів в курсі свого стану.
– якщо Ви почуваєте нестримну тугу за Батьківщиною, то ласкаво просимо до хабу, де збираються українці (знайдіть хаб у своєму місті разом із хостами). У привітній атмосфері своїх співвітчизників вже й не так страшно, а друзів ніколи не буває забагато!
– не читайте багато новин, правда. Це дуже боляче і підриває віру у краще майбутнє. Дозвольте собі лише 15 хвилин на день на ознайомлення з головними новинами.
– мабуть багатьом з нас зараз дуже важко довіряти комусь, але у цьому світі є багато привітних, дбайливих і хороших людей. Вони не мають намірів скривдити Вас, завдати болю та скористуватися.
Звісно кожен випадок дуже індивидуальний, тому що ми різні, та порожнечу у душі можно заповнити тільки якісними позитивними емоціями – якщо Ви почуваєте, що у Вас є хоть трохи ресурсу для допомоги іншим (будь який вид волонтерства), то робіть це. Допомогаючи один одному ми стаємо сильнішими.
Будь ласка, не соромтеся своїх почуттів і просити на допомогу, якщо вона Вам потрібна.
Не доводьте себе до відчаю – зверніться до фахівців якомога швидше, поділіться своїми емоціями з небайдужими людьми (їх набагато більше, ніж ви очікуєте) та не сваріть себе за них.
Все буде Україна!
We also have this post available in English. Please see the English version here.